JAYALALITHA. ВІРА. ПОХОВАННЯ. СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ.
Нам всім цікаве наше минуле, ми всі уявляємо майбутнє нашого суспільства, як продовження нас самих через наших дітей, онуків та подальших нащадків. Багато із нас вірять, що після певного циклу «життя-смерть-життя» знову повернуться у цей Світ, який буде ще кращим. Наші предки також вірили у майбутнє, тому мали свій поховальний обряд, який так чи інакше був націлений на Майбутнє Відродження..
Дмитро Федоров
Почнемо здалеку. Я провів шість незабутніх років (2006-2012) у місті Ченнаї, штат Таміл Наду, Індія. 13-та паралель, спекотний вологий клімат, і добрі привітні люди. Бенгальська затока, величезний пляж «Марина». І там живуть нащадки дуже давнього автохтонного народу Індії – дравидів, таміли, які вважають себе первинними на землях Індії. Їх мова не індоєвропейська, вони не мають родства із аріями, але вважають Веди своїми.
5-го грудня 2016 року прийшла звістка, що у лікарні «Аполо», яку я бачив на власні очі, на 68-му році померла прем’єр-міністр цього штату Джайялаліта. Здавалося, нічого надзвичайного у цій події, особливо для мене у добрій маленькій хаті українського села. Але новини повідомляють, що вулиці великого міста Ченнаї з населенням під шість мілійонів 5-го грудня стали безлюдними. За звичай там «броуновський рух» транспорту, натовпи людей, гамір. А тут – показують світлини – вулиці порожні. У мережах люди звідти пишуть, що ніколи в житті не бачили вулиць міста такими тихими у часи вечірнього піка.
Її труну 6-го грудня розмістили для «вічного відпочинку» на величезному пляжі Марина – у
північній частині є спеціальний меморіал видатним діячам країни.
Світлина 1. Пляж Марина – невід’ємна частина образу міста Ченнаї (Авторська світлина, Лютий 2008 року)
Джайялаліта – означає «Богиня Перемоги», популярне жіноче ім’я в Індії. Я б передав це ім’я Богуслава українською. Нелегке дитинство – батько помер, коли їй було два роки, а це 1950-ті роки… Тим не менше – вона відповідала своєму імені – бути першою, перемагати. Так було у школі, у коледжі, у навчаннях різним системам індійського танцю… Знала шість мов: тамільську, телегу, каннада, хінді, малайялам, англійську. Починала як актриса кіно, 140 фільмів за її участі. Королева Тамільського Кіно – у 1970-х. Тут можна подивитися її танці
https://www.youtube.com/watch?v=Wn-v_f3Ux4I
Потім політика у 1980-х. Перша жінка-лідерка опозиції, зіткнення із провладними депутатами, які розірвали її сарі прямо у тамільському парламенті. Це перегукується із знаменитим епізодом «Махабхарати», коли такі ж «провладні» намагалися зірвати сарі із Друпаді, дружини «програвшої партії». 5 разів прем’єр-міністр штату Таміл Наду із 1991 до 2016. Були й звинувачення у корупції, судове рішення конфіскації майна, включаючи гроші, коштовності і 10500 сарі. Навіть час у буцігарні. Знову суд – на цей раз із виправданням. Повернення у владу. Щира прихильність людей штату, її називають «Амма», ясно – Мати. Ця щира прихильність прийшла не на пустому місці. А за її успішний проект створення притулків для новонароджених дівчаток та подальшу їхню адаптацію.
І тут про ТЕХНОЛОГІЇ. Справа у тому, що на початок 1990-х в штаті була велика проблема. А саме: дівчатка дуже дорого коштують батькам, особливо із влаштуванням шлюбу, тому із з’явленням техніки виявлення статі ембріону, поширилася практика цілеспрямованих абортів, якщо виявлялося, що дитинка – жіночої статі. Там досить патріархальне суспільство, і остаточне рішення за чоловіком та його родиною. Своєю програмою Амма врятувала життя тисячам ще ненароджених дівчаток. Їх тепер не вбивали ще до народження, а віддавали до приютів, якщо батько не хотів виховувати свою доньку…
Cвітлина 2. У 2008 році я зробив це фото студенток якогось коледжу на екскурсії до храмів Мамалапурама (80 км на південь від Ченнаї). Вони були дуже життєрадісні й привітні – хто зна, за їхнім віком можливо, це ті саме, яких врятувала програма Амми.
Коротко підсумовуючи – дуже вольова й непересічна особистість. Настільки, що були побоювання – її палкі прихильники рознесуть лікарню, в якій вона померла, вдризг. Справа у тому, що її хвороба була довготривалою, начебто хвороба відійшла, але стався раптовий інфаркт після оголошення, що вона йде вже на одужання. Лікарі бувають безсилі, а там є ще інші хворі – закликали у медіа. Обійшлося без зайвих ексцесів…Відбулася грандіозна поховальна процесія. Як пишуть індійські джерела, одна із наймасовіших за всю історію штату Таміл Наду, а, можливо, і цілої Індії.
Штат Таміл Наду – це 57 млн населення. Ченнаї – офіційно має населення 5 млн, із приміськими пунктами Великого Міста – 9 млн. Валовий продукт штату – другий в Індії – 150 млрд доларів. Для порівняння – Україна має прогноз на рівні 100 млрд доларів на 2016 рік.
Світлина 3. Світлина із поховальної процесії Взята звідси: http://www.ibtimes.co.in/photos/jayalalithaa-funeral-procession-ammas-mortal-remains-taken-rajaji-hall-marina-beach-9288-slide-54570
Вся Індія проголосила 1 день трауру, національні прапори приспущені по всій країні. В Таміл Наду оголошено 7 денний траур. І люди тут цілком щирі у своїх почуттях. Чим же зачіпає мене ця історія? Де той Таміл Наду, що мені до того? По-перше, я таки провів там шість незабутніх років. Добрих в цілому. Можливо, й тому саме добрих, що влада того штату створила для його розвитку сприятливі умови. Інвестори стоять у черзі в цей штат.
По-друге, Україна – не Таміл Наду. У нас за політичними діячами уж точно ніхто щиро сумувати не буде. Навіть думки крамольні натискають, щоб скоріше сконали наші the-елітні та звільнили місце. Після Індії я вірю в реінкарнацію, тому страшно навіть уявити у що реінкарнують наші the-елітні такі «круті сьогодні»…
Врешті, приклад Джайялаліти в тому, що воля до перемоги, людська воля досягти поставленої мети – ось основа успіху як людини, так і спільноти. Вона сама так і казала в останьому інтервью: «Якщо я бралася за справу, навіть якщо вона мені й не подобалася, я повинна бути в тому найкращою». Варто нагадати ще раз і від великого Світогляду Індії – Людська душа, втілена у цьому нашому явному Світі, як човен, що пливе хвилями Океану Життя. Вода того Океану – опора для човну, але вона неповинна потрапляти у човен. Що означає – матеріальне збагачення не може бути метою Життя, а тільки допоміжним засобом досягнення задач вашого зв’явлення у цьому Світі.
Світлина 4. Романтика Бенгальської Затоки – погляд від узбережжя Марина, Ченнаї – на човен, як уособлення людської душі. (Світлина 2008 року, відредагована)
Згідно цьому джерелу, https://in.news.yahoo.com/photos-jayalalithaa-last-rites-per-slideshow-wp-033512264.html, тіло Джайялаліти не спалили відповідно традиції її варни (вона із варни брамінів), а поховали. Але це також цілком в руслі традицій культури дравидів.
Отже, про поховання та віру, як її зберігає одна із найдавніших та безперевних традицій. Хоч традиційна практика Індуїзму є спалювання тіл померлих, але є і практика поховання, що застосовують для Святих Людей, священників високого рівня та дітей до 3 років. В багатьох спільнотах індуїзму тіло святого ховають у позі «Падмасана» (Поза лотоса). Індуси вірять, що спалювання тіла, руйнує його й, таким чинном, допомагає відокремленій душі вирватися із будь-яких залишкових матеріальних прив’язаностей, які міг набути покійний під час життя. Але вірять у те, що Святі та свяшенники-мудреці вже при житті досягли такого рівня не прив’язаності (до матеріального), що кремація стає не потрібною, в той же час у дітей до трьох років душа ще не була в тілі достатньо довго, щоб виробити будь-яку прив’язаність до матеріального. Отже, Джайялаліта стає третьою персоною Меморіалу на півночі узбережжя Марина разом із першим прем’є-мінстром країни Аннадураї (C.N.Annadurai) та засновником її партії (партія дравидів AIADMK) Рамачандрою (M.G. Ramachandran), якого вважають політичним наставником Джайялаліти.
Світлина 5. Вхід до Меморіалу на узбережжі Марина, Ченнаї. (Світлина 2008 рік)
Віра, поховання та відблиски нашої родової пам’яті.
Відомо, що наша напів забута цивілізація Трипілля практично не залишила поховань. Нема кладовищ у звичному для археологів стані. Тому, апріорі, вирішили, що трипільці спалювали своїх небіжчиків. Але наша культуролог Любов Павлівна Саннікова вважала, що спалювання – це вже є певна деградація первинної традиції. Я бачив на власні очі поля спалювання у тому ж місті Ченнаї. І це не дуже приваблива місцина. Людське тіло не горить само собою. Тому це величезні витрати енергії. В тих місцях ще досі спалюють на купі дров. І далеко не у всіх є достатньо грошей на необхідну кількість дров. Наші добрі археологи якось не беруть до уваги такий очевидний факт – кремація це дуже енергозатратний процес, абсолютно не екологічний, то як могли люди, які жили ще у первинній гармонії із природою застосовувати такий варварський спосіб кремації?
Сучасні Італійські дизайнери Ганна Чітеллі (Anna Citelli) і Рауль Бретцель (Raoul Bretzel) розробили «абсолютно новий» спосіб поховання – капсулу Capsula Mundi («земляна капсула»), виготовлену з органічного біорозчинного матеріалу (2004, capsulamundi.com). Органічна біокапсула для поховання перетворить тіло покійного в поживні речовини для дерева, яке виросте над місцем поховання і стане деревом пам’яті про померлого. На вибір можна обрати дерево – доросле, саджанець, або лише його насіння, а також вид дерева. Метою проекту було б перетворити майбутні кладовища в меморіальні парки, які складаються не з хрестів і надгробків, а з живих дерев.
Світлина 6. Принцип екологічного поховання від сучасних італійських дизайнерів.
А ми? Коли ж ми прислуховавалися до своїх? Філософія цього екологічного поховання померлих – лише пригадування давно відомих і забутих поховань під живими деревами. Ця ідеологема набула символізму не лише у священних гаях, а й священних лісах і пущах. Нагадаю, що багате обрядове життя наших далеких предків опікувалося підтримкою і протяжністю людського життя у вимірі біосфери Землі. Щовесни оживала Природа, щовесни поверталися до живих душі предків. Обрядовий рік молодь розпочинала у священних гаях і дібровах, ланцюжками живих рухів відтворювали рух Сонця і водили «поколі», оживлюючи простір пам’яті серед живих дерев над похованнями. Дерева оживали, піднімаючи догори частки пам’яті похованих, якою насичувалося листя, квіття й весняний розмай. Звідси походить традиція вшанування померлих узварами з медом. Про це розповідає книга «Розмай – Зелен Гай» (Л.П. Саннікова, 2012). Свідченням давно забутої традиції поховань під живими деревами є традиційні рушники, на яких рясно «буяють» «дерева життя». Ще раз обряд кремації зв’явився тоді, коли люди занадто занурилися у матеріальне споживання так, що спільнота змушена була очищати тіла їхніх небіжчиків, які перетворилися на жирні котлети, вогнем від звичок ненажерливого споживання.
Італійські дизайнери не знають про це. А ми – знаємо і пам’ятаємо.
Правда, далеко не всі. Але ж тим не менше, навіть сучасні українські кладовища перетворені на рукотворні гаї і без всяких італійських підказок. Залишилося зробити тільки один крок до згадки славних традицій наших предків. Тіло має бути повернуто у колообіг матеріального світу через природний процес священих гаїв, а вічна душа сама вийде у свій нематеріальний світ, щоб згодом матеріалізуватися у нашому Світі, якщо ми зберігаємо пам’ять про них. Особливо важливо згадати ці традиції зараз, коли гинуть наші найкращі герої, захищаючи наші традиції, нашу свободу, наш спосіб Життя на цій нашій Землі.
І про Майбутнє.
Досвід, здобутий в доброму місті Ченнаї, столиці штату Таміл Наду, буде при нагоді і в Україні. Є об’єктивно багато схожих рис, обумовлених пост-колоніальним спадком обох країн. «Резиденція Мадрас» – перша колонія англійців в Індії із 1660-х років. І ця бувша резиденція стала потужною країною тамилів – давньої-давньої особливої раси Індійського субконтиненту із глибокою безперевною історією, із злетами та падіннями. Штатом Таміл Наду «резиденція» стала при прем’єрі Аннадураї, якого коротко називали Анна. Тамільською це означає почесне звернення «старший брат», без того негативу, який цей вираз придбав завдяки англійському письменнику Орвелу. Зараз дравиди знову на підйомі. А новітні історичні знахідки та матеріали в Індії та в Україні відкривають можливість стверджувати синхроність розвитку їхніх землеробних цивілізацій принаймні впродовж останніх 7500 років. Але то інша тема. Тема нашої спільноти на сьогодні є: Успішна Україна – починається із успіхів кожного із нас. І так буде!
Світлина 7. Бенгальська Затока – символ Далекої Мети – мені й наснитися не могло у «колоніальний час», що я власноруч зроблю цю світлину на пляжі Марина, Ченнаї, Індія у 2008 році.