Крішна та gopis=дівчата пастушки у річці Ямуна. (Go – корова, звідти го-вядина, го-сподар)

Символика тут така – Крішна є втіленням Бога Вішну, і уособлює Дух. Дух має синий колір, як символ. Тому Кришну зображують синього кольору із німбом-сяйвом над головою. Пастушки-дівчата є уособленням Матеріального Земного Світу. І через “жовте колосся” його символичний колір Золотавий, як і зображені дівчата. Їх обличчя сяють “золотистим блиском” у місячному світлі.

Їх гра  між собою і є наш реальний Земной Чистий Зелений Світ. Поєднання синього та жовтого дає зелений – колір розквітлого, реалізованого життя.

Вода – це символіка Життя та Рідини Життя, на санскриті це слово “раса”. Це дуже широке поняття, у тому числі:

Раса – це потужна енергія жіночого і чоловічого. Їх поєднання – і є Початок Всього.

Дух Єдиний та Незмінний. Матерія непостійна та змінна, різноманітна, як дівчата. Тому їх багато. (За легендою їх було 16 108).

Але Дух присутній у кожній живій істоті, тому Крішна Один, але в той же час – для кожної, і кожна сприймає його як тільки для неї, бо реальне життя існує і проявляє себе через особистості, індивідуальності і в той же час – через певну дружню спільноту вільних особистостей. Це прекрасний образ цього Світу.

В сучасній Індії знайшовся молодий хлопець, інженер за фахом, Дев Прасад, який об’їхав, та побував у всіх місцях, пов’язаних із Крішною. І написав книгу. Там наводить опис місця, як воно виглядає зараз, і відповідну легенду – чому тут той чи інший храм. 

Злий тиран Канса мав вбити немовля Крішну, але він чудесним чином був врятований та обміняний на дівчинку у іншої жінки Ясоди…

Була грозова ніч. Блискавки та злива. Відкрилися всі замки в’язниці, поснула охорона, батько Васудев взяв новонародженого Крішну, переправився через штормову річку Ямуну, яка при тому оберігала немовля Крішну – жодна краплина дощу не впала на нього. Він зайшов до хати свого друга та обміняв свого сина на дочку, також тільки-но народжену Ясодою…

Васудев був абсолютно чесною людиною – він зовсім не міг брехати. Тому боги, знаючи це, зробили так, щоб він забув про пригоди тої ночі і не зміг нашкодити власному синові, коли б став чесно відповідати на розпити злого Канси.

 Ясода не була свідома тої підміни і стала матер’ю Крішни, що зростила, щиро думаючи, що це її рідне дитя.

Малий Крішна любив ласувати вершками, що його збивали у кожному домі. Він крав їх всюди, за ним ганялися, поки одна господиня не помітила чудесної закономірності: чим більше «краде» вершків Крішна, тим більше молока дають корови. Якщо Крішна в якомусь домі не бере вершки, то і корови перестають давати молоко. І так далі – ледь не кожний крок малого Крішни розписан і в пам’яті. Всі ті легенди неможливо переказати, тому вибіркові епізоди «золотої стежки життя».

Ясода захотіла викупатися у річці Ямуна. Але, оскільки малий Крішна, був шалопаєм, то боялася залишити його вдома.

Взяла із собою. То декілька таких молодих мам, зібрали своїх дітей на березі – щоб гралися між собою, а самі пішли у воду.

І раптом якийсь хлопець бачить, що Крішна їсть землю – черпає сиру глину та до рота. Він, старші хлопці йому наказують кинь, а той собі їсть. Побігли до Ясоди – кричать: «Ваш Крішна їсть землю!» Та вже соромиться своїх подруг за такого шалопая, побігла до нього. «Чого ти їж землю?» – «Не їм», – спокійно відповідає Крішна. – «Як? Всі кажуть, що ти їси?» –  «Брешуть», – спокійно відповідає малий Крішна.

«Як – це – всі брешуть, а ти такий паїнька? Навіть твій брат каже, що їв!», –  «І брат бреше!» – відповідає Крішна.

Тоді Ясода не витримує, кричить: «А, ну відкрий рота! Я сама подивлюсь!» – «Дивись», – відповідає малий Крішна.

Відкриває рота, в якому ніякого і натяку на глину не має, але…

І тут він демонструє їй увесь Всесвіт у своєму роті. Тобто, він показує своїй Матері свою Божественну Суть, Справжню Форму, яка і є увесь існуючий Всесвіт. Вона побачила там все: від зірок до власного відображення на березі річки Ямуни… 

Вона, звичайно, заципініла, і зрозуміла, що ця її дитинка, зовсім не дитинка, а сам Вішну, Бог Всесвіту.

А сам Крішна дивиться на неї і розуміє, що тепер вона втратить щастя бути просто земною мамою, бо не зможе тепер відноситися до нього, як до свого малого сина. І він робить, так, щоб вона через мить забула цю величну демонстрацію та знову відчула себе щасливою земною Матер’ю і повернула собі свого звичайного малюка-сина. Всьому свій час, і навіть сам Бог не віднімає малого щастя людини заради високих абстрактних істин.

Скільки існує людство, стільки йде безцільна боротьба між різними сектами: хто вірніше знає дорогу до Бога. З точки зору самого Бога, який відає все, то є пусте невігластво.

Малий підліток Крішна із іншими сільськими хлопцями стрибали, гралися, вовтузилися на піску, на березі Ямуни. Була спека, вони зголодніли, їх почала діставати спрага. Крішна каже: «Нічого, хлопці. Он недалеко сидить коло браминів, саме проводять ритуал – співають мантри (це спів, часто під музику), чанти (це речетатив ритмичний такий, тільки слова). У них є і вода, і харчі, які вони будуть приносити у пожертву Вішну та потім споживати самі. Ходімо у них попросимо». 

Пішли. Запитали, але коло браминів настільки втягнулося у своє мантрування, що хлопців навіть не почули. Крім того, обряд не можна порушувати, а тут якісь гольтіпаки. 

Відійшли, спрага, їсти хочеться. Крішна каже: «Ось там дружини цих браминів готують їжу. Підемо у них запитаємо». 

Прийшли, запитали. А жінкі ті одразу розпізнали, що це Крішна, або втілення Вішну у земну людину. І дали води, нагодували хлопців. 

Крішна й запитує: «Ось ви все віддали нам, а ваші чоловіки он там зараз мантри читають та обряд проводять. Вони будуть сердитися, що у вас їжи немає!» – «Нічого, – відповдають жінки – Ми ще приготуємо. Все одно першу їжу треба присвячувати богові, що ми вже і зробили». 

І Крішна коментує: «Ось бачите – мало бути велико розумним та освіченим, мало знати мантри та правило обрядів, треба ще мати щиру присвяту у серці. Ось брамини все знають, жодної літери в обряді не пропустять, а Бога не розпізнали. А ці жінки неосвічені, обрядів не знають – але мають щире серце! Мені – (тобто, Богові) – обряди нідочого. Я бачу серце кожного, Мені досить щирої відданості-посвяти»

Раса Ліла. В одну літню, найкоротшу ніч, ніч містичну, ніч кохання, Крішна грає на сопілці. На звуки його сопілки із усіх сторін збігаються дівчата-пастушки. На чудовій поляні в місячному сяйві, відбувається їх танок – Раса Ліла. Стороннім за ним не можна підглядати – бо Раса Ліла це є танок Життя. Дух Крішна та 16108 його супутниць. Найулюбленіша у нього Рада, але Крішна робить власних двійників для кожної також. Крішна і Рада у центрі величезного кола, де ще 16108 двійників Крішни танцюють із кожної супутницею. Це і є танок Життя. Пастушки на санскриті гопіс, а тому Крішна має ще одне ім’я – Гопала: той, хто веде пастушок за собою.  Якось під час танків, дівчата кожна сама собі особисто дуже запишалися собою («Ось, яка я – Крішна тільки для мене!») То Крішна вирішив їх провчити. І зник. Всі кинулися його шукати, вважаючи, що він сховався із своєю фавориткою Радою. Знайшли плачучу Раду. А Крішни не має. Тоді одна по одній починають зізнаватися, що це я-я думала – Крішна тільки для мене. А Рада додає, що ще й захотіла випробовувати його кохання до неї. Захотіла, щоб від ніс її на руках. Крішна посадив її на плечі, і як тільки вона добре влаштувалася, зник. І коли одна по одній дівчата здолали свою «погорду» – Крішна повернувся знову до кожної. Як часто власний егоїзм приводить людину замість оволодіння до гірких втрат. Здолати власний егоїзм – також наблизитися до «золотої стежки».

Йшов час, Крішна вже став королем, мав за дружину Рукміні та ще декілька королев, але щорічно у визначену ніч він брав свою сопілку – і починав грати. І знову із усих усюд, кидаючи власні родини, сплячих чоловіків, 16108 пастушок збиралися на тій самій поляні. Раса Ліла починалася знову. Всі знову були молоді й щасливі, і під самий ранок виснажені пастушки поверталися до своїх домівок та сплячих чоловіків. А Крішна, щоб надати їм відпочинок затримував ніч довше. З того часу ніч починала ставати довшою…

Ця легенда найбільш містична і найбільш суперечлива. Особливо під час «Калі-Юги». Багато списів зломано над її трактуванням. А найкраща історія щодо трактування Раса Ліла відбулася в 1717 році нашого часу при дворі махараджи Наваб Джафар Хана. Тисячі мудреців із усих усюд зібралися при дворі вирішити таку нагальну задачу: Крішна і Рада не були офіційним подружжям, всі інші учасниці Раса Ліла також були за іншими чоловіками. То як розглядати таке діяння Бога із точки зору Закону та вірного подружнього життя? Мудреці витратили на дискусію шість місяців.

Отже, найкращі уми та моралісти із усієї Індії вирішували таке суперечливе питання щодо подружньої вірності. Добре, Крішна без сумніву втілення бога Вішну, але ж це не добре зваблювати вірних індійських дружин навіть на одну ніч? В чому ж тут приховане значення?

1. Одна частина доводила, що така поведінка незаконна і аморальна. І Крішна, як бог, тільки загострює ситуацію, що це невірно, через свою всемогутність: тому що звичайна людина не зможе робити із себе двійників, продовжувати ніч, тому в реальному житті реальні чоловіки здатні побачити відсутність власних дружин та покарати їх за таку поведінку. В першу чергу невірна дружина має бути покарана, тому що без її доброї волі та згоди нічого такого відбутися не могло. Зваблювати жінок – то є природне право чоловіків, тому в принципі чоловіків карати не має за що, та й все одно вони здатні уникнути покарання. До цих примикали й ті, хто намагався довести начебто існування «законних» стосунків у той чи інший спосіб між Крішною та пастушками. Начебто, злий тиран тримав їх у заточенні, а Крішна звільнив. Оскільки тим нікуди було подітися, то Крішна створював своїх двійників та розташував їх у своєму палаці.
2. Друга частина наполягала на тому, що нічого невірного або аморального не відбувалося у ніч Раса Ліла. Тому що Природа – безмежна, закони то є людська вигадка, вони змінні. Людство утворює свою культуру на противагу Природі, але в її межах. І те, що добре тут і сьогодні, може бути невірним завтра та в іншій країні. Головна ж ознака культурної поведінки: захищай слабкіших та тримай своє Слово. А Крішна – той, хто тримає цей Світ. І Крішна ніколи не ображав закоханих жінок. Більш того, якщо їхні чоловіки настільки глухі, що не здатні почути Заклик Магічної Сопілки в таку містичну Ніч Кохання, то чому жінки мають страждати від глухоти їх супутників? Що ж є вірність подружня? Ніхто з них не руйнує власні родини, всі повернулися додому, до своїх обов’язків. Що ж такого трапилося? Нічого! Що є буденне життя вірних дружин? Діти, чоловік, батьки, безкінечна рутинна домашня робота із дня в день… Чи є це щастя? Яке задоволення отримують вірні дружини від такого життя із глухими до містичних закликів кохання їхними чоловіками? Чи вже будь-яке задоволення заборонено вірним дружинам?

Тому Крішна і надає таку моживість мати щастя та кохання хоч раз на рік, тим більше у таку хвилюючу і небезпечну містичну ніч Раса Ліла! А у символічному плані – тільки за таких обставин можна гостро відчути страх втрати-розділення із Крішною, страх покарання за своє необумовлене кохання, і тільки так можна розчинитися у солодощах самовідречення. Забути власний егоїзм за ради поєднання – що і є символічним здоланням власного відчудження та злиттям души окремої людини з Духом одвічним. Атман є Брахман через Раса Ліла.  

Друга група перемогла у голосування із відношенням голосів три до двух. Навіть був підписаний спеціальний документ, який закріпив результати шістимісячних дебатів.