Світлина 1. Книга на Амазон.

Тадж Махал – це цілий комплекс, що збудований на берегу річки Ямуна, недалеко від Палацу Агри. Агра – місто в 150 км від сучасного Н’ю-Делі, було столицею ісламського султаната.

Є офіційна й широко розповсюджена романтична історія про Шаха Джахана та одну із його дружин Мумтаз-уль-Замані, якій після її смерті начебто присвячений цей комплекс, збудований начебто у 17-тому сторіччі впродовж 22 років. Але є і зовсім інші факти, що це храм Теджо Махалайа на честь бога Шиви, який через 500 років після побудови був конвертований у мавзолей. За цими розбіжностями – дуже пристрастні політико-історичні дебати. В Індії це дуже гаряча тема, й уряд зберігає нейтралітет, щоб пристрасті не виплеснули за межі чисто літературних дискусій.  Так схоже на нашу добру Україну, коли вигадки тимчасових зайд перекривають справжню історію. У тому сенсі, що храм Оранти у Києві є храм Оранти, щоб там не домалювали згодом…Він має схожу історію, коли справжні джерела та витоки архітектурного шедевру привласнюють собі більш пізніші так званні «світові релігії»…

Почнемо із короткої історії раджпутів Раджастану. Хоча б тому, що  Тадж Махал збудований із мармуру, який привозили саме із Раджастану, столиця якого Джайпур. Й довгий час комплекс належав джайпурським махараджам.

Раджпути відомі своєю незалежністю, вірністю, незрівняною хоробрістю. Навіть жінки у них були добре треновані у військовій справі, і шли у битву, не вагаючись, якщо їх чоловіки програвали. Якщо ж король та їхні чоловіки були вбиті під час битви, то жінки надавали перевагу смерті, навіть через самогубство, ніж стати полонянками ворога. Цей ритуал відомий під назвою «Джохар». Для людей того часу, які свято вірили у безсмертну душу та реінкарнацію Смерть не була кінцем всього, як для сучасного світу матеріального споживацтва.

У ХІІ сторіччі нашої ери ісламські династії різного походження – араби, турки, перси, афганці, нащадки моголів (Чингізіди) набирали силу та поглядали на багаті землі Індії. А в цей час Індія складалася із безлічі дрібних королівств та республік. І вони постійно ворогували між собою – розібратися у тому калейдоскопі дуже важко. У Раджастані владарювали Раджпути – або «сини королів», як вони самі себе називали. Було три головні династії або роди. А саме: Суріяванші (Сонячна Династія), Чандраванші (Місячна Дінастія) та Агніванші (Династія Вогню). На той час область сучасного Делі належала раджпутам.

У 1168 році народився один із найвідоміших раджпутів Прітвірадж Чохан. Романтична персона, дуже шляхетна, герой, що не відав страху. Знаменитий тим, що міг влучати із лука у ціль, що двигалася, із зав’язаними очима, на слух.

Він був палко закоханий у доньку свого кревного ворога Джайячандри із Каннаюджа, принцесу Санйогіту. І вона також була закохана у нього.

За тодішнім звичаєм, батько принцеси влаштував для неї Свайямвару – це обряд, коли претенденти на руку принцеси повинні продемонструвати свої здібності, виконати певні важкі вправи, а вона має право обрати того з них, до кого прихильна. Санйогіта не обрала нікого із присутніх принців, але повісила свою гирлянду квітів на статую Прітвіраджа, який навмисно не був запрошений. За цим умовним сигналом він увірвався до Палацу, де відбувався обряд, і викрав свою кохану. Охорона гналася за ним, але не змогла наздогнати. Військо надіслане услід, було розгромлено ним. І вони побралися.

За цією романтичною історією стоїть трагедія міжусобної ворожнечі. А вже в Індію вторглася добре підготовлена і тренована армія Мохаммада Шахаб-уд-дін Горі. Одне за одним падали маленькі і більші королевства Пенджабу, Харайяни та Гуджарату. Нарешті, у Першій битві під Тарайном зішлися наш герой Прітвірадж та Горі.

Раджпути розбили армію мусульман, і ті почали тікати. Радники радили Прітвіраджу добити ворога, що тікає. Але наш шляхетний герой відмовився – «Того, хто впав, не добивають!» – бо це було проти кодексу честі шляхетних раджпутів. Захопленого у полон самого Султана Горі Прітвірадж відпустив під «слово честі» більше не приходити із військом.

І ось в такі моменти дуже добре виявляється подвійна мораль «послідовників всесвітніх релігій» та брехливих імперських вождів. Недобитий Горі та звільнений під чесне слово, зібрав нові сили і підступно напав знову. У другій битві під Тарайном раджпути були розбиті, і наш герой потрапив у полон. Чому програли? Шляхетні раджпути вважали непристойним битися до та після заходу Сонця. Про це добре  знав Горі, тому його військо напало вночі…

І ті, хто на словах, такі шляхетні, не тільки не дотримали свого слова, але піддали раджпута тортурам та розпеченим прутом випекли йому очі.

Потім хтось із оточення Горі розповів про надзвичайну майстерність Прітвіраджа у стрільбі із лука. І того викликали продемонструвати свої здібності – мовляв, у тебе дійсно не має очей – тому доведи свою майстерність тепер. І він тільки за шерхотом цілей, що рухалися, безпомилково збивав їх. Чим вразив навіть самого Горі. І той подав голос здивування, сидячі на троні. Почувши його голос, Прітвірадж безпомилково влучив у нього стрілою та вбив свого ворога. Але це вже не зупинило ісламське нашестя на Індію. Так Делі на довгі 700 років опинився під владою ісламських султанів.

Була і більш хитра політика нових володарів Ісламського султанату Делі. Часто султани брали шлюб із принцесами домів Раджпутів, і таким чином, поступово військовий опір припинився.

Одним із найвеличніших султанів Делі був Акбар із династії Моголів. І це дійсно великий керманич. Улюбленою дружиною Акбара була раджпутська принцеса Джода Баї. Від змішаних шлюбів були і цілком добрі плоди. Саме вона народила спадкоємця – Джаханджира. Це – важливо, у султана було чотири дружини різних віросповідань. Й від жодної не було спадкоємця. Вони молилися, зверталися до святих людей, й довгий час – марно. А за легендою, після візиту до мусульманського святого, саме Джода Баї, індуска, народила спадкоємця. Можливо саме тому Акбар був дуже доброзичливий до всіх релігій, припинив переслідування за релігійною ознакою і навіть збирався встановити об’єднану релігію на основі ісламу, індуїзму, буддізму та зороастрізму. В його спеціально відбудованій столиці (150 км від Делі) Фатехпур Сікрі є будівля, де центральну колону підтримують чотирі інші – символізуючи, що всі дороги ведуть до Бога, і не має сенсу сперечатися, хто тут «йде вірнішою дорогою». Звичайно, далеко не всім радікальним прихильникам ісламу подобалася така політика, були і повстання, були і спеціальні заклики до мусульман скинути «неугодного аллаху», але Акбар був не тільки великим реформатором, але і великим полководцем. Тому його 40-ка річне правління – одна із золотих сторінок Індії і народженням так званого індо-ісламського архітектурного стилю. Акбар виховувався до 13 років у Персії, тому багато митців були залучені ним із тої країни, і вони також внесли свій доробок до золотого віку індо-ісламської архитектури. Примха слави – то коли купуєте чайну пачку із лейбою «Акбар» – згадуйте цю одну із найвеличніших постатей в історії людства. На жаль, напрямок, взятий Акбаром, не мав послідовників…І не тільки в Індії.