АМРАПАЛІ ТА БУДДА: КРАСА ЧИ ВІДРЕЧЕННЯ?
Авторський переказ епізоду із книги «КА?», де Будда та його учні зустрічаються із куртизанкою Амрапалі.
Дмитро Федоров
Справжній священик у Храмі Шиви, одне із сімох «Священих міст» Індії Канчіпурам – у перекладі «Золоте місто»
Джерело: Книга «КА?» італійського автора Роберто Калассо є художнім авторським твором, який охоплює ведичний світогляд від часів «Рігведи» до часів Будди. Автор також відомий у Європі твором на тему класичної грецької мітології: «Кадм та Гармонія». «КА?» – означає із санскриту «ХТО?» – хто створив цей Світ? Це перше питання, яке задали собі мудреці ще за часів до «Рігведи». Потім, мудреці «почули відповідь» – вічні Веди-Знання безпоседеньо із Всесвітнього інформаційного поля, «акаша» на термінології санскрита, та переказали людям. Звідти йде вираз «на початку усвідомлення було Слово». «Слово» це начальна вічна, істинна мудрість, але того недостатньо. У ведичних мітах «мова, здатність розмовляти в цілому» – «вак» – жіночого роду. Саме Богиня Вак донесла до першомудреців Першознання безпосередньо від першоджерела – самого Абсолюту. Першознання – Вічні, Нестворені Веди, яких чотири, передані людям Богинею Мови.
Храм, присвяченій Богу Шиві у Канчипурамі, Таміл Наду, Індія.
Велика група монахів крокувала за Буддою до Вайшалі – квітучої на той час країни. Їх була ціла тисяча двісті п’ятдесят. У ті славні часи такі вчителі та їх учні могли пересуватися всією Індією, їх всюди зустрічали привітно, годували, пригощали та слухали. Але і монахи також були чемними і не затримувалися у поселеннях надовго, щоб не напружувати гостинних мешканців. І тільки із наближенням сезону мусонних злив, Будда направлявся у більші міста, де можна було перебути негоду впродовж декількох місяців.
Так міг виглядати той парк – давня буддійська Ступа на острові Нагарджуна Конда.
Манго – найсолодкіший дар приморських тропіків – дозріває у саме спеку, коли у затінку до 50С, як дар Богів людям за терплячість.
Календарно – це Квітень-Травень в умовах Індії, саме перед приходом мусонних злив. Ці дозріваючі плоди манго на узбережжі Бенгальської затоки, на початку травня, +45С у затінку.
Монахи оніміли, коли Будда привів їх до Парку Мангових Дерев. Вони, як ті учні, вишукувалися у ряди поміж дерев. Тут було затишно й чудово. І – нікого.
Будда почав свою промову: «Монахи! Перевірте власну волю – будьте свідомі та уважні! Зараз прийде Амрапалі – знаменита куртизанка. Ніщо й ніхто не може зрівнятися у цьому Світі із її красою! Запряжіть свій розум у ярмо й не допустіть жодної фальшивої думки – ваше тіло схоже із тліючим вугіллям, яке тільки прикрите попелом, і на яке ступає нерозумна засліплена людина. Амрапалі є Вартової цього Саду Мангових Дерев. За ніч із нею платять шалені гроші, які дорівнюють вартості п’яти молочних корів. Але для вас вона запропонує свою красу безкоштовно!»
Будда хотів провести іспит своїм монахам на спокусу від жіночої краси. Самому йому на той час вже було біля 80-років, і він міг не хвилюватися за себе.
Це був ще тільки самісінький ранок, але людські плітки, що Будда вже у Саду Мангових Дерев миттєво дійшли до Амрапалі.
Її син, Вімалакундін’я, нащадок королевської крові, покинув її та пішов у монахи.
«Добре, – прошепотіла Амрапалі сама собі. – Добре, зараз ми подивимось!»
Вона одяглася у свої найвишуканіші наряди, які тільки мала, і наказала своїм ученицям, яких було 500 молодих гарненьких дівчат, також одягнутися у свої найвишуканіші сарі. Вони прикрасили себе коштовностями, і найтонкішій аромат парфумів супроводжував їх.
І вся процесія рушила до Парку Мангових Дерев.
Вони увійшли до парку, як гострий кинжал, що пронизує усе наскрізь, виблискуючи сріблом.
Їх дзвінкий сміх та високі голоси розірвали тишу Саду Мангових Дерев.
А Будда тільки-но завершив свою промову перед своїми монахами.
Амрапалі зійшла із свого екіпажу та низько вклонилася Будді (У Індії й досі є жестом ввічливості молодших поклонитися та торкнутися кінчиками пальців рук до ступні людини, якій віддають шану). Одна тисяча двісті п’ятдесят монахів опустили свої очі долу, щоб захистити самих себе.
«Навіщо ти прийшла?» – запитав Будда.
«Тому що ти відмічений шаною у Небесах», – відповіла Амрапалі.
І вона присіла на табурет біля одного із учнів Будди на ім’я Татагатта.
Будда продовжував свій допит:
«Тобі подобається твоя робота?»
«Ні, – відповіла Амрапалі. – Але Боги доручили мені її виконувати. І я роблю те добре.»
«А хто доручив тобі зібрати разом усіх твоїх 500 учениць?»
«Але ж це бідні дівчата, і я захищаю їх», – відповіла Амрапалі.
Будда нічого не міг сказати.
Запала тиша.
Помаранчеві роби монахів (помаранчевий колір індуїзму й доси індійські монахи носять помаранчеві роби) змішалися із яскравими сарі учениць Амрапалі.
І чутно було тільки бджіл, така запала тиша. Квіти та бжоли із острова Нагарджуна Конда, ріка Крішна, Теленгана, Індія.
«Це невірно», – сказав Будда тихим, м’яким голосом.
Амрапалі знову поклонилася й сказала, що вона хоче бути послідовницею Будди. Далі вона відчула, що говорити більше не має про що. І склала долоні рук одна до одній у прощальному привітання. Подала знак своїм ученицям та, зібравшись із духом, вимовила:
«Я тільки одне маю останнє бажання: Прошу, щоб Будда та його супутники прийняли запрошення до гостини у мій дім!»
Нічого не сказавши у відповідь, Будда мовчки, склонивши голову, прийняв запрошення.
Кортеж Амрапалі відбув. Але на зворотньому шляху стався ще один цікавий випадок. Її кортеж, в якому дівчата вже не стримували своїх голосів у жвавому обговоренні, зіткнувся із зустрічною ще більш помпезною процесією. Назустріч їм рухалася делегація визначного найбагатшого, наймогутнішого роду Вайшалі – Ліччавіс. Вони також їхали зустрітися із Буддою. І кожний зустрічний поспішав поступитися їм дорогою.
Але не так було із Амрапалі.
Обидві процесії зустрілися посеред дороги. І жодна не поступалася. Колесо проти колеса, роги волів проти рогів волів. Амрапалі напирала, інші підтримували її, і врешті процесія куртизанок продралася крізь процесію Ліччавіс, повз злі обличчя знатних, але збентежених багатіїв.
«Чому ти поводишся так?» – кричали зпантеличені Ліччавіс.
«Тому що поспішаю додому приготуватися й прийняти Будду!» – знущальним тоном відповіла Амрапалі.
Ліччавіс запропонували їй будь-які коштовності та інші багатства за те, щоб вона передала честь прийняти Будду саме їм.
«Чому я маю це прийняти, ваші дурні скарби? – знущалася далі Амрапалі. Можливо, я завтра просто помру і нащо мені всі ті дари й коштовності? Я прийму це тільки за умови, якщо Будда залишиться із нами, у мене, назавжди!» І вона наказала своїм учням гнати далі своїх волів. (В той час та й доси і в Індії візки тягнуть пара волів.)
Ось такий зразок тогочасних екіпажів досі ганяє дорогами сучасної Індії.
Після деякого часу Ліччавіс реорганізувалися знову та поїхали до Саду Мангових Дерев.
Найзнатніші представники роду найбагатших людей Вайшалі вклонилися Будді. Поклали до його ніг величезні скарби. Найзнатніші та найвродливіші жінки роду склали свої наряди перед рядами монахів на велику купу. Ліччавіс благали Будду прийняти від них честь бути запрошеним до їх дому.
«Але мене вже запросила Амрапалі», – тихо, але твердо відповів Будда.
Вічна суперечка Життя та Відречення від Життя. І Будда не може бути переможцем…
Принцип добровільної підтримки автора: Приватбанк: 5169 3600 0130 7838