ІНДІЯ - ЩО ЙОГО РОБИТИ?
У можливому конфлікті між Московією та Україною, Індія на роздоріжжі
Огляд індійських англомовних джерел
У день офіційного відкриття Олімпійських ігор у Пекині, індійська журналістка Палкі Шарма (Palki Sarma) провела репортаж прямо із столиці Києва. Вона покинула теплу та сонячну в ці лютневі дні Індію, і від знаменитої Делійської залізної колони прибула до морозного Києва.
Репортаж вийшов дуже цікавим та пізнавальним. Для нас, в Україні, буде цікавим оцінити індійську точку зору на ту напругу на наших кордонах, яку створює Московія.
Отже, основні повідомлення від журналістки із країни, яка вже є 4-5 економікою Світу, другою за чисельністю населення, і найбільшою демократію у Світі.
Палкі Шарма веде репортаж прямо із Києва з краєвидом на Софію Київську. Кадр із її репортажу, де вона зізнається, що її пальці навіть трошки почали підмерзати.
Кадр із її репортажу, в якому наводять порівняння між військовою потугою Росії та України. Порівняння, звичайно, на користь Росії, але індійці зробили вірний висновок, що пряма атака на Україну не буде легкою прогулянкою.
І з точки зору Індії обсяг торгівлі з Росією у 8 млрд доларів на рік незрівнянно більший, ніж з Україною, всього 2.7 млрд доларів.
Але не тільки в цьому проблеми Індії. Індія має на озброєнні 50% техніки російського походження, тому їй необхідний технічний сервіс і супровід від Росії. Але, якщо гарячий конфлікт вибухне, то Індія може втратити соняшкову олію, 74% якої поставляє Україна. Прозорий натяк від доброї Палкі Шарма – зброя то зброя, але ж кожне індійське домогосподарство, кафе і ресторани не зможуть готувати їжу.
У часи холодної війни, Індія очолювала рух не приєднання, тобто, офіційно не підтримувала ні Захід (НАТО), ні Схід (Варшавський блок). Але не приєднання не означає ізоляцію. Тому у пост колоніальний період з поверненням незалежності у 1947 році, Індія таки обрала «третій шлях», тобто і не капіталізм, і не соціалізм. В ті часи до влади у них прийшли сили, які хотіли будувати соціалізм, але була і рівновага із тими, хто вважав за краще розвиток вільного ринку. Це давало певний баланс, тому Індія не пішла дорогою колективізацій, націоналізацій, гулагів, а зуміла зберегти і приватну власність, і запровадити певні соціальні гарантії. Оскільки спадок колоніальний відштовхував Індію від Західного Світу, то зрозуміло, що Індія встановила добрі відносини із СССР. І отримувала звідти певні технології, а, особливо, військові технології – літаки, підводні човни, ракети тощо. Індія не досягла великих економічних успіхів на цьому третьому шляху, але після 1991 таки стала на шлях вільного ринку і з того часу зробила величезний економічний ривок. Індія самостійно розробила власну атомну зброю, і має триаду доставки тої зброї, тобто, наземну, підводну, повітряну. Індія вважає це зброєю стримування проти її основного стратегічного ворога комуністичного Китаю. Інерція добрих відносин з Московією продовжується. Бо ситуація складна – опонентом Індії є Пакистан. Пакистан мав добрі стосунки із США, і навіть якось Україна поставила Пакистану харківські танки. Також Китай встановив дружні відносини із Пакистаном для певного стримування Індії. Тому цілком зрозуміла орієнтація Індії на Москву.
Але тепер часи різко змінилися. Більше нема СССР, сучасна Московія значно слабкіша, як економічно, так і у військовому плані, ніж СССР. Нема протистояння США – СССР. З’явилася нова потуга – комуністичний Китай, явно не дружній для Індії. І ось під час відкриття Олімпійських ігор у Пекині, лідери Московії та Китаю зробили узгодженні антизахідні заяви. Це означає зближення позицій Москви та Пекина, що дуже не приємно для Індії.
Тому Палкі Шарма обережна у висловлюваннях щодо підтримки тої чи іншої сторони у протистоянні Московії та України. Для Індії вибір, дійсно, нелегкий, тому вона поки утримується при голосуваннях щодо поточної кризи. Але – якщо паде це місто, Київ, до якого із Індії більше 4000 км, то це змінить всю ситуацію у Світі, і напряму торкнеться Індії. Вона проектує нашу ситуацію на протистояння Китая та Тайваня. Якщо Москва розглядає Україну, як свою бувшу провінцію, то Китай розглядає Тайвань, як свою власну територію. Отже, якщо міжнародна спільнота закриє очі на поглинання України, то розв’яже руки Китаю, щоб приєднати Тайвань І тоді баланс сил у Світі значно змінеться, і сама Індія стане перед значно більш могутньою потугою Китаю, плюс зовсім не відомо, як буде вести себе Москва, якщо захопить Україну по відношенню до самої Індії. Отже, висновок – Індія має прикласти зусилля, щоб не допустити гострого конфлікту між Москвою та Україною. І замість позиції «голову у пісок» має чітко зайняти позицію миротворця між обома сторонами.
А від себе додамо. Конфлікт між Пакистаном та Індією має глибокі історичні коріння. Британія, відступаючи із своєї колонії Індія, розділила її на дві частини. На переважно ісламський Пакистан та переважно індуїстську Індію. Причому Індія мала називатися Хіндустан. Пакистанські лідери вважають себе спадкоємцями доколоніальної Індії, тому що останнім керманичем перед втратою незалежності був мусульманський імператор в Делі. Індійські ж лідери вважають свою історію значно більш давньою, і вважають ісламських імператорів Делі окупантами з 11-го сторіччя нашої ери. Обидві сторони вважають, що поділ був штучним, але правонаступниками тільки себе.
Висновок для нас – це протистояння ширше і глибше, ніж претензії сусіда до наших територій. Це є цивілізаційне протистояння. Або ми стаємо вільним самодостатнім народом у колі таких же вільних народів, або стаємо гарматним м’ясом ні чим необмежних тоталітарних диктаторів. І наша боротьба за Свободу є не тільки нашою, а цілком Світовим протистоянням. Свобода – наша релігія.