УРОК ВІД СИМВОЛІКИ «РАМАЯНИ»
А чи правда є Духовне начало Всесвіту, яке має прояв через матеріальну символізацію у різних культурах, чи-то просто усе навколо - певний випадковий збіг хаотичних флуктуацій елементарних часток?
Дмитро Федоров
Сюжет «Рамаяни» дуже простий. Але там 1000 сторінок! Нащо ж стільки, якщо це все можна переказати у декількох реченнях?
У короля Дашарати, батька Рами, було три дружини: Каушалія, Каїкеї, Сумітра. Рама був найстарший від найстаршої Каушалії. Від Каїкеї був знаметий Б’арата, за ім’ям якого досі називають Індію. Від наймолодшої були двійнята, серед них – Лакшмана, вірний супутник Рами. Каїкеї була найулюбленіша короля Дашарати. І більш того: колись давно король був важко поранений, і вона врятувала йому життя. За це Каїкеї отримала обіцянку колись на її вимогу король виконає будь-яке її побажання.
Король Дашарата зістарився, і за тодішніми звичаями (це час Сат’я Юги – «Золотого віку») призначив спадкоємцем Раму – найстаршого й більш того реально найкращого і най-най у всьому.
І тоді служниця Каїкеї Мантара каже їй: «А чим гірше твій син, Бхарата? Чому б йому не стати королем? Ти ж маєш обіцянку від свого чоловіка – піди й нехай виконує обіцяне»
Як і кожна мати – звичайно, її син найкращий. Та і пішла, і заявила про свою таку претензію: щоб не Рама, а її син – Бхарата – став королем.
Ось вам зав’язка сюжету. І тут протиріччя, яке сам старий король не може розрішити. Закон-Дарма та слово короля-кшатрія – настільки фундаментальні, що він не може виконати свою обіцянку Каїкеї, не порушив Дарму-Закон, а не виконати своє слово-обіцянку – це також Закон, через який він не може переступити. Батько у прямому сенсі – «конає». На щастя – Сат’я-Юга, всі люди ще шляхетні. Узнав про таку батькову біду, Рама сам відмовляється від трону на користь Б’арати та йде у вигнання на 12 років. Він – має на це право. І тоді – батько також нічого не порушує. Але й Б’арата також шляхетний – він не приймає трон, бо люди його засудять, а ставить на трон черевики Рами, та каже, що він буде тільки «виконуючим обов’язки», поки той повернеться.
Рама йде у джунглі із дружиною Сітою та братом Лакшманою. Він там має багато пригод великих та малих, казкових та реальних, які щасливо долає і повертається до свого королівства, де Б’арата, який правив добре та справедливо, поступається йому троном. Рама править також довго і справедливо. І все. Щасливий кінець.
А для чого було потрібне вигнання? А для того, щоб Рама знищив злого демона Равану. І так і сталося.
Все, шановні. Назвіть героїв іншими іменами, перенесіть на береги Дніпра чи Темзи або Амазонки – і нічого дивного та аж такого у такій історії не має. І, напевно, не такий це вже сюжет і унікальний. Навіть просто банальний.
Але ж велич цього твору не на поверхні, а у символічній суті, у глибині психологічного розуміння Світу Людей та Нелюдей. Культури та Природи. Космосу та Хаосу. А все інше – то не більше, як літературні прикраси.
Щоб зрозуміти про що мова, роблю переказ із чудового індійського автора Девдатт Патанаїк – він лікар за освітою, але тлумач індійської митології за покликом серця. Із його книги “Myth-Mithya” про основний конфлікт між Рамою та Раваною. Інколи Равану представляють таким собі «автохтоном Індії», якого у конфлікті знищив «арієць Рама». І там вже від прихильності автора: одні роблять «Равану жертвою завойовників», інші –«злим ворогом культурних арійців». Але це глибоко примітивне тлумачення.
ГОЛОВНИЙ І ВІЧНИЙ КОНФЛІКТ: ПРИРОДА – КУЛЬТУРА, ХАОС – КОСМОС АБО БЕЗЛАД – ЛАД, РААКШАСАС=НЕЛЮДИ – МАНАВАС=ЛЮДИ.
Зовні Раакшасас та Манавас майже нічим не відрізняються. Неважливі колір очей чи шкіри. Важливі глибинні психологічні цінності. А саме: Раакшасас визнають тільки «закон Джунглів або Сила – завжди права: Велика риба жере маленьку, виживає найсильніший і йому все дозволено», Манавас визнають «Закон Дхарми або Прави по-нашому».
У Природи не має обмежень, в ній існує все. Автор підкреслює, що в індійських храмах необмеженість Природи символізують зображенням всіх можливих сценок із життя буденного, ідеального, вигаданого – химерні істоти там не тому, що у авторів якесь хибне уявлення про Всесвіт, а тому, щоб показати: цей Всесвіт необмежений нічим, в ньому є і може бути все. Але сам храм – цілком упорядкована структура, щоб підкреслити: Люди для свого виживання, як спільноти, утворюють Культуру, свою власну, яка є відображенням чогось вищого (Дхарми, Прави), і культура завжди може існувати тільки за рахунок природи, отже її певного обмеження. Іншим словами люди створюють свій Лад у необмеженому Хаосі-Безладу Природи. Нижче наводжу декілька ілюстрацій із індійських храмів.
Храм, присвяченій Богу Шиві у Канчипурамі, Таміл Наду, Індія.
Якщо Лад не підтримувати – Природа завджи візьме гору. Якщо Природу знищувати далі певної межі – культура-Лад також не зможуть існувати, бо не буде для того ресурсів. Отже – Твори Лад, але не бери зайвого.
Раз так, то світолад Людей упорядковує декілька домінантних природний потреб – сексуальні відносини, бажання домінувати за рахунок інших через насилля.
Тому у будь-якій культурі так чи інакше впершу чергу упорядковані сексуальні відносини та насилля. Перші можливі згідно закону про шлюб (і не важливо саме який то буде закон: полігамія, моногамія, багато дружин, чи одна – декілька чоловіків – чи один – це все змінні від часу та географії, і таке інше. Наприклад, в ті ж часи Рами – кшатрії мали битися або вмерти. Тому чоловіків було значно менше, ніж жінок. Чому жінки мають залишатися самотніми? Тому не дивно, що королі-кшатрії мали декілька дружин. І так далі.). Друге – насилля – воно дозволено або як захист або для здобуття необхідного харчу для виживання. Погодьтеся, що збирати навіть колосся пшениці – це також вбивство, тільки рослин, але й рослини живі істоти, і в цьому сенсі – не має великої різниці – тварина це чи рослина. Щоб існувати в матеріальному світі, ви повинні харчуватися іншим живими істотами, тому наполягання на вегетаріанстві із точки зору «не убій живого» – це просто чергове фарисейство – ви також вбиваєте банани та яблука. І не кажіть, що вони «неживі» або «душі не мають» – ви обманюєте самих себе. Хоч харчування – це також ціла наука та традиції – але то окрема розмова.
У людській спільноті все регулюють «права та обов’язки» окремих індивидів. Тоді і найслабкіший може вижити. І ще раз підкреслимо: «Обов’язки та права» – обумовлені не тільки зовнішніми «писаними законами», але і внутрішніми «звичаєвими» – відбиттям у людській душі вищого ідеального Світу – Д’арми або Прави. Людина не робить чогось «поганого» не тільки тому, що боїться покарання від поліції чи ГПУ, а ще тому, що вона просто не може робити це щось, не переступивши через свої глибоко внутрішні переконання, які навіть словами вимовити не можна. Бо має сумління. Сумління є духовністю людини, сумління є основою індивідуальної свободи людини, і без того не існує культура і цивілізація.
Раакшасас не мають сумління, тому не мають ніякого писанного чи неписаного звичаєвого закону. Є тільки власне – я хочу! І ніяких обмежень, крім того, що хтось ще більший вас може з’їсти. Їх спільноту також утримує у певних межах тільки груба сила: та сама «поліція або ГПУ» – інакше вони не уявляють побудову суспільства.
І ось як «Рамаяна» красиво та образно подає цей конфлікт:
Раакшаса Равана – Манава Рама, «Закон Джунглів» – «Закон Дхарми».
Сестра Равани Сурпанака побачила красивого чоловіка у джунглях. І він їй аж дуже сподобався. Їй захотілося покохатися із ним. Вона так про це і заявила. Але це був манава – Людина Рама, який мав свою дружину – Сіту. Звичайно, він відказав. «Йди до мого брата – він тут дружини не має». Але і Лакшмана відказав, бо мав дружину у місті. Тоді Сурпанака накинулася на Сіту, щоб вбити ту, тому що вбачала саме в ній перепону власному бажанню. Просте рішення – вбити конкурентку та досягти свого. Нічого не нагадує: «Нет чєловєка – нєт проблєми!»
Але на допомогу Сіті прибігли обидва брати. Лакшмана схопив цю потвору та, щоб провчити її (брати-манавас не мали ілюзій та знали, що раакшасас ніяких слів не розуміють), та відрізав їй носа та кінчики грудей – щоб більше не мала ніяких сексуальних претензій.
Та із криками від болю побігла до свого брата Равани, щоб той відімстив.
Равана у свою чергу вирішив викрасти Сіту, тому що саме вона була причиною страждань його сестри.
Але то не так просто було зробити – обидва брати прекрасні лучники та воїни. Тоді Равана йде на хитрощі. Він перекидається на прекрасного золотого оленя, побачивши якого Сіта захотіла, щоб Рама спіймав оленя. Рама побіг ловити – але олень збіг кудись у джунглі. Рами не було довго, стали чутися якісь далекі зойки, Сіта стала нервувати та почала просити Лакшману йти розшукати брата. А у того був наказ охороняти Сіту. Врешті, Лакшмана провів коло навколи їхньої хати, і наказав Сіті ніколи не переступати цю лінію (проводжу паралель і Гоголевським «Вієм»: там Хома Брут також захищав себе магічним колом). Та пішов на пошуки. І теж загубився. В цей час під виглядом мудреця-браміна Равана прийшов до хати Сіти. За ведичними приписами браміни мають право просити милостиню на харчі. І ніхто не має права їм відмовляти. (А ось кшатрий – мусить скоріше вмерти, ніж старцювати). Фальшивий брамін Равана став просити милостиню у Сіти. Та запросила його до хати. Він відмовився, тому що вона жінка заміжня, але сама у хаті. Сіта, яка мала виконувати наказ Лакшмани і не виходити за коло, простягла руку із харчами із-за кола. Але Равана образився брати, мовляв, негоже господині так поступати, наче собаці кістку кидає. Зобов’язана законом гостинності, Сіта вийшла із хати і за межі кола. І тут Равана скинув своє маскування, схопив її та силоміць переніс на Шрі-Ланку у свій Золотий Палац (Підкреслюю любовь раакшасас до надмірних розкошів).
Що ми бачимо за цими символичними та зовні банальними сценками?
Люди зобов’язані законами Д’арми. Чоловік має виконати сильне побажання дружини. І потрапляє у хитру засідку.
Дружина не має права виходити за межі умовного кола, але Д’арма гостинності вищого порядку, і вона порушує менший пріоритет перед більшим, і також потрапляє у засідку раакшаса, який необмежений нічим, ніякою Д’армою. Джунглі мають таку перевагу.
Більш того, раакшаса ще грається у закони, чим притупляє увагу Сіти. Равана відмовився зайти за коло у хату, хоч і там нічого і ніхто б не зміг йому завадити захопити беззахістну Сіту. Не переступає, тому що ця лінія символізувала Культуру, Лад – і в тих межах його поведінка була би антисоціальною, бо там – Сіта є дружиною іншого чоловіка. Тому за розумінням Равани, там він наражався на законну помсту чоловіка. Але за межами Кола, у Джунглях діє закон «Велика риба жере маленьку». Там Сіта – просто жінка для того, щоб бути взятою тим, хто зможе. Тому тут Равана є герой та молодець, який хитрощами та силою домігся свого. А, отже, за його поняттями, помста за його геройський вчинок безгрунтовна та «незаконна» – він все зробив «по-закону», і ніяких претензій до нього – Сіта, сама винна.
На зойки Сіти Рама й Лакшмана кидають все та бігом повертаються, але не встигають.
Бачать тільки сліди боротьби та що Сіта зникла.
Починають пошуки.
Під час пошуків Рама заприятелював із племенем мавп. Мавп – умовно, щоб підкреслити: вони не були послідовниками Д’арми.
Вождь племені Валі був найсильніший фізично. Тому набив пики всім іншим чоловікам, включаючи свого брата. А всіх жінок привласнив собі.
Його брат Сугріва був на чолі вигнаних парубків. І попросив Раму про допомогу, бо і його дружину відібрав Валі. І Рама розробив такий план:
Сугріва згідно поняттям Джунглів викликає Валі на поєдинок. Рама ж заховається серед кущів і звідти вб’є Валі.
.
Так і зробили. Валі, помираючи, звинуватив Раму у підступності. Справді, Рама діяв в цьому випадку зовсім нешляхетно, як не прийнятно у культурному суспільстві. А із засідки у спину, підступно вбив Валі. Але Рама відкинув всі звинувачення: «Той, хто слідує законам Джунглів, повинен бути готовим до того, що і з ним також поступлять по законах Джунглів. Нехай не сподівається, що з ним будуть культурно панькатися». В цьому випадку Рама захищає Культуру та Дхарму методами Джунглів проти послідовників Джунглів. І вірно робить, додам від себе. Проведіть прості паралелі із сучасною Україною – наші раакшасас на всі голоси волали про демократію та справедливість, коли були слабкішими, і з ним панькалися по-демократичному, як із людьми. Як тільки ж раакшасас сучасні стали сильніші, вони миттєво забули про всю ту нікчемну демократію та не соромилися робити все, що їм заманеться. І «демократично» з ними панькатися також не можна.
Мавпи Сугріви були все ж таки краще раакшасас – і Рама витяг їх на шлях Дхарми. Переможець Сугріва не став згідно законів джунглів вбивати нащадків попереднього лідера, а прийняв його вдову та усиновив його сина. Він не забув допомогу Рами та у відповідь надав останньому військо мавп, яке допомогло Рамі атакувати Шрі-Ланку, та у жорстокий битві перемогти й вбити Равану та звільнити Сіту.
Отже, конвертований у культурну істоту Сугріва продемонстрував дві найбільші чесноти шляхетної людини, людини культури:
- Захищали слабкіших.
- Тримати власне слово будь-якою ціною – його військо понесло великі втрати у битві Рами із Раваною, але Сугріва не поступився й не зрадив, хоч це за великим рахунком була не його війна.
Ще один урок від конвертації мавп (потенційно готових, але зневірених) у спільноту, що слідує Д’армі.
- Такій спільноті потрібний рішучий та безкомпромісний поштовх із-зовні.
- Новий лідер повинен рішуче і безкомпромісно змести старих лідерів, навіть опираючись на зовнішню силу, що вже слідує Д’армі.
- Новий лідер повинен вбити раакшаса в собі.
Битва за Сіту має надзвичайно яскраві описи, фантастичні дії зброї, але нетреба вбачати у тому «атомну зброю» чи ще щось подібне. Равана та його брат змінюють своє втілення, злетають ледь не у космос й тощо. Навіть власне населення вони виставляли, як «живий щит», волаючи до шляхетності Рами: кшатрії не вбивають беззбройних. Але Раму не зупинить вже нічого. Нещасні беззбройні «живі щити» – не безневинні жертви також, бо «бачили очі, що купували» – або біжить, або відповідайте: раз все одно, як барани, щільним рядами йдете попереду своїх же визискувачів. Не Рама вас виставив «живим щитом».
Це символичне описання того, що у битві раакшасас не будуть вести себе лицарські, а будуть зрадницькі й підступно вигадувати будь-які виверти і таке інше. А раз так – лицарські їх перемогти не можна. Але Рама – поборник Д’арми, і захист Д’арми, Захист Прави проти тих, хто не визнає Культури, Шляхетність та Д’арму, дозволяє розмовляти з такими їхньою ж мовою. Мова у битві за Сіту не йде про помсту, мова йде про відновлення Д’арми, перемогу Культури.
Коли Рама знищив Равану та звільнив Сіту, він поставив вимогу, щоб Сіта довела свою вірність й пройшла через вогонь. І Сіта, не вагаючись, пройшла через Вогонь. Бог Агні не торкнувся її. Здається й тут Рама веде себе нечемно із власною дуржиною, не довіряючи їй. Але й це не так: як чоловік він любить та не має сумнівів, але в той же час: він ще є Король, а вона – Королева, і перед власним народом вони мають відкрито продемонструвати свої чесноти: в ті часи очільники спільноти були зразком усіх чеснот, які ж самі й захищали. Справа не йде про просту фізичну вірність – справа йде про більш високі речі.
Ось таке символичне тлумачення одного із центральних епізодів великої поеми «Рамаяна». Вона – індійська, але в той же час – вона універсальна для тих, хто вважає себе Людьми та спадкоємцями Ведичної культури Вічних Принципів.
ВИСНОВКИ (із “Рамаяна” та “Багават Гіта”):
- Люди є люди. І кожна людська спільнота має свій Лад, свій життєвий мит, своє звичаєве право = сумління. І кожна спільнота має своє Світобачення, яке ні краще, ні вище іншого – а просто «наше».
- Серед людей поводьтеся, як люди. Серед людей чужої культури шануйте їх культуру, але нехай шанують і вашу.
- Якщо вам не подобається чиїсь звичаї – не майте із ним справу, але і не намагайтеся нав’язати власні. Переконати можна тільки власним прикладом.
- Опинившись у джунглях перед тигром – не читайте йому заповідь вегетарианца – тікайте або вбийте його – інакше він вб’є вас.
- Не майте справу із раакшасами, які є і поміж нас.
- Якщо ж ви зіткнулися із раакшасою, і він вдарить вас у ліву щоку, не підставляте праву, не посилайтеся на біблію, коран, суд, парламент та конституцію – вдарьте добряче у відповідь, вбийте раакшаса, якщо можете. Якщо – ні, тікайте, зберіть людей – та вбийте його разом.
- Не майте ілюзій, що виховання змінить його. Тільки сила. Якщо ви тільки відженете його, не думайте, що перемогли – він обере слушний момент і нападе знову, підступно.
- Якщо раакашаса слабкіше вас – він буде ластитися, посилатися на закони та «на права чєловєка і общєчєловєчєскіє цєнності» – Не вірте, як тільки відвернетесь, він забуде про всі закони та нападе у слушний для нього момент. Ваші волання до законів – ніщо для нього, тільки ознака вашої слабкості.
- В першу чергу – вбийте раакшаса в собі. А воно трошки сидить в кожному із нас.
Принцип добровільної підтримки автора допису: картка Приватбанк 5169 3600 0130 7838