11.04.2024

Стаття інформативна. Єдине, що картина з державними устроями трохи складніша. Бо є ще інші виміри класифікації. Бо можна, наприклад, класифікувати на основі того як побудована система державної влади, а можна класифікувати на основі того по якому принципу представників влади обирають і як цю влада передають. На основі того як побудована система влади можна класифікувати на владу одного (монархія чи тиранія); владу кількох (олігархія чи аристократія); розвинута система влади в основі якої головною є система інституцій та гілок влади з акцентом на ефективність роботи системи влади, а не приналежності влади комусь (це або   система на основі демократії з розподілом влади на державну і місцеву, з принципом субсидіарності, з демократичною системою виборів, з розділенням державної влади на гілки, з або системи різного ступеню виродження з узурпацією влади в бік авторитаризму та тоталітаризму). Взагалі навіть там, де є влада одного або влада кількох, є більш розгалуджена система влади з розподілом функцій, навіть якщо це не держава, а плем’я, але роль системи менша. Такі форми правління були життєздатні коли кількість населення була невелика, рівень розвитку цивілізації нижче, менша роль систем виробництва і більша – виробництву без поділу праці і виробництва виключно для власних потреб. Тоді просто легше було всім керувати. Створення ефективної системи інституцій це був виклик часу. Ще класифікувати можна за способом наділення/передачі влади: системи з успадкуванням влади та системи з передачою влади через вибори. 

Як можна помітити, врахування цих систем класифікацій стає трохи розмитим поняття демократії, оскільки народ напряму практично ніколи не керує державою, лише іноді втручається (саме напряму) на короткий час і наводить лад (це далеко не кожен народ використовує або робить правильно, але українцям вдалося і перше, і друге, і не один раз, хоча й не без великого ризику). Але є рівень місцевого самоврядування і є волевиявлення народу під час обрання представників влади у ключові інституції цієї влади. Саме це і є ознакою демократії в сучасному світі (звичайно якщо це все працює по суті, а не по формі). А далі найцікавіше. Зараз вважають, що демократія – це тоді коли кожен громадянин має право на волевиявлення під час виборів. Але така модель, думаю, вичерпала себе в зв’язку з настанням інформаційної ери та розвитком методів маніпуляції інформації та підміни реальності, в результаті чого тенденції і потенціал популізму набуває загрозливого масштабу по всьому світі. Отже, виникає питання яким чином зробити так, щоб людина отримувала виборче право не лише після досягнення 18 років, а й після доведення своєї здатності робити свій вибір тверезо і обдумано. І при цьому ті, хто ще не отримав право голосувати на виборах не були через це обмежені в інших своїх правах. Це не так просто як може здатися, адже рух в цьому напрямку це суцільний непроторований шлях. І питань дуже багато. Але, можливо, скоро рух в цьому напрямку стане, навіть, питанням виживання людської цивілізації. І хто перший знайде ефективну стабільну робочу модель в цьому напрямку, відносно  швидко вийде в світові лідери, або принаймні лишиться серед них. І так, це теж скоріше за все називатиметься демократією, оскільки буде логічним продовженням того що в сучасному світі називають цим словом.